Автор: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради.

 Щодня, щохвилини, щосекунди тривають запеклі бої за кожний клаптик рідної української землі та мирне небо, на які посягають російські окупанти. Та наші титани дають гідну відсіч, залишаючись вірними військовій присязі і українському народові до останнього… І платять найвищу ціну – людське життя, мрії та плани на майбутнє, яким так і не судилося здійснитися…

 У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Бориспільського ліцею «Перспектива» імені Володимира Мономаха та ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», солдат, стрілець-снайпер механізованої роти механізованого батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців 36-річний Юрій ЩЕРБИНА з Борисполя.

 Церемонія прощання з Героєм відбудеться 16 вересня 2024 року о 10:00 на Книшовому меморіальному парковому комплексі.
А опісля – поховання на Рогозівському кладовищі (м. Бориспіль)
 Громадо! Всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

 Юрій Володимирович Щербина народився 26 січня 1988 року у м. Бориспіль.

Після закінчення Бориспільського ліцею «Перспектива» імені Володимира Мономаха вступив до ДПТНЗ «Бориспільський професійний ліцей», де опанував професію кухаря. Згодом, у 2006 році, закінчив Вище комерційне училище Київського національного торговельно-економічного університету (офіціант-бармен).

З дитинства захоплювався футболом, впродовж тривалого часу був гравцем ФК «Борисфен», але через травму був змушений залишити спорт. Та любов до футболу проніс через все життя, ніколи не втрачав можливості поганяти м’яча з друзями чи колегами.

Юрій був єдиною дитиною в сім’ї, тому вся батьківська любов та піклування були лише для нього. І він відповідав їй взаємністю: допомагав доглядати за хворим батьком, завжди підтримував маму та прислухався до її порад.

Турботливий син, люблячий чоловік та найкращий батько маленької донечки з блакитними, як у тата, очима. «Татова квіточка або ж квітулічка» - ніжно називав маленьку крихітку.
Дружина згадує, що як тільки дізналися про вагітність Юрій відразу сказав, що буде донечка і навіть придумав їй ім’я. Він був поряд, коли вона народжувалась, бачив її перші самостійні кроки і промовлені слова, обіцяв приїхати на день народження у липні цього року… Та через прокляту війну тепер тато навіки залишиться у дитячих спогадах, на фотографіях та у неймовірно гарних блакитних очах, як у тата…

Добрий, щирий, відповідальний, цілеспрямований, з оптимізмом дивився на життя, вмів з усмішкою вийти з будь-якої ситуації і заспокоював ближніх. «Все буде добре» - улюблена фраза нашого Героя. Людина-свято, душа компанії – де б він не був завжди були веселощі, жарт, пісні.

 Коли у лютому 2023 року прийшов час стати на захист Батьківщини прийшов до військкомату і приєднався до лав Збройних Сил України. І ні секунди не вагався у правильності рішення!
Спочатку пройшов бойовий вишкіл у Іспанії, а разом з побратимами вирушив на Донеччину та із честю виконував всі військові завдання, які йому ставили командири. Не ховався за спинами інших, не нарікав на труднощі… Робив усе, щоб наблизити нашу Перемогу.

Побратими лише позитивно відгукуються про Юрія – надійний, цілеспрямований, відважний, дуже людяний. Спочатку був помічником гранатометника, згодом став стрільцем-снайпером та пілотом дрона, опанувавши безпілотні технології.

Під час виконання одного з бойових завдань солдат Щербина врятував життя побратиму, якому стало погано, та під ворожими обстрілами вивів його до своїх позицій. Хоча і сам отримав контузію, пролікувавшись у місцевому медичному пункті, відразу повернувся до своїх хлопців.

Під час останньої відпустки у лютому 2024 року важко сприймав, що люди в місті живуть, гуляють, веселяться так, ніби війни немає. Казав, що ніби потрапив у інший світ. Дружина розповідає, що 17 березня, коли віряни відзначали Прощену неділю, так чекала, що чоловік, повернувшись з позицій, вийде на зв’язок і вона зможе попросити пробачення. Чекала і наступного дня, аж поки 19 березня не прийшло страшне повідомлення: «Безвісти зниклий!»
Та рідна душа не могла сприйняти і до останнього прагнула вірити в диво: поранення, полон… Все, що завгодно, аби живий. Здригалась від кожного дзвінка та повідомлення, чекаючи побачити на екрані телефону таке бажане повідомлення: «Котику, це я..».
Коли востаннє Юрій переступив поріг рідного дому, повертаючись з відпустки, дружина благала: «Тільки бережи себе!»… Не зберіг…

 17 березня 2024 року у результаті здійснення противником артилерійського обстрілу позицій підрозділу на Донеччині життя нашого захисника обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...
Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають!
Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!