Автор: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради.

«Його всі любили…»

Якби зібрати всі сльози, пролиті українцями, у яких проклята війна забрала найцінніше – рідних людей, то можна було б могутньою річкою залити те рашистське кодло. І ніколи вона не відмиє той страшний злочин, який нині вчиняють окупанти, а голоси та образи невинно убієнних українців будуть праведним відлунням через роки й століття…

У бою за Україну, її свободу, цілісність і незалежність, залишаючись вірним військовій присязі, на Донеччині загинув наш земляк, відважний захисник, справжній патріот, випускник Кучаківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (нині Кучаківський ліцей ім. Гетьмана Івана Сулими), учасник Революції Гідності, молодший сержант, командир відділення керованого мінування інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти 27-річний Роман ДИКИЙ з села Лебедин.

Церемонія прощання з Героєм та поховання відбудеться 9 серпня 2024 року у селі Лебедин.

О 10:00 рух колони розпочнеться від Бориспільського моргу. Прощання з Героєм розпочнеться о 10:15 біля будинку, де проживав захисник (вул. Гетьмана Івана Сулими, 56А), а опісля – поховання на кладовищі с. Лебедин.

Громадо! Траурний кортеж з тілом загиблого Героя востаннє проїде його рідною вулицею. Тож вийдіть та всі разом гідно проведімо в останню путь воїна, який до останнього подиху віддано служив Батьківщині, захищаючи кожного з нас!

Роман Володимирович Дикий народився 11 лютого 1997 року у селі Лебедин Бориспільського району.

Після закінчення Кучаківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів (нині Кучаківський ліцей ім. Гетьмана Івана Сулими) вступив до коледжу геологорозвідувальних технологій, а опісля – здобув вищу освіту в Київському національному транспортному університеті на заочній формі навчання. До повномасштабного вторгнення росії на територію України працював на Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на посаді головний механік, головний енергетик.

Спокійний, врівноважений, надійний, добрий, товариський, з позитивним поглядом на життя та непохитною вірою у людей. Він бачив в оточуючих лише найкраще і дарував всім своє тепло, а вони – відповідали йому взаємністю.

«Його всі любили – в школі, на роботі, у колі друзів. Ніколи і нікому не відмовляв у допомозі, був надійним плечем для сім’ї, колег, друзів чи просто знайомих. Вдома був справжньою підтримкою та вправним помічником-господарем. Часто не треба було щось і просити – просто брав і робив», – згадують рідні.

У мирному житті захоплювався мотоциклами та всім, що з ними пов’язано. А ще надзвичайно любив тварин. Навіть на передовій намагався допомогти чотирилапим, рятуючи їх з-під обстрілів. І сьогодні у батьківському домі живуть троє котиків, яких Роман привіз з Донецької області. Людина з великим добрим серцем, тепла якого вистачало на всіх…

«Для мене він був не просто братом, а справжнім другом. І хоча він молодший брат, здавалося, що старший, бо завжди могла розраховувати на його підтримку», – ділиться спогадами сестра Валерія.

Наш захисник був справжнім патріотом України. Попри свій юний вік був активним учасником Революції Гідності, завжди прагнув справедливості у всьому і для всіх.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії на територію вільної, мирної, незалежної України наш Герой теж не міг залишатися осторонь і приєднався до місцевої територіальної оборони. А вже у березні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України.

Спочатку йому відмовляли у проходженні військової служби, адже мав статус «обмежено придатний» через проблеми з серцем. Відтак наш Герой був надзвичайно цілеспрямований та наполегливий і досяг свого – став на захист своєї сім’ї та всієї країни.

Роман дуже відповідально ставився до своєї місії, багато читав спеціалізованої літератури, займався самоосвітою, ініціював навчання поміж бойових виїздів, аби покращувати свої знання й навички. Відтак він об’єднав навколо себе побратимів, які відчували надійність бійця та не боялися пліч-о-пліч з ним йти у бій з ворогом.

У липні 2023 року під час виконання одного з бойових завдань Роман був поранений. Та після проходження лікування і короткої відпустки додому прагнув якнайшвидше повернутися «до своїх хлопців», аби допомогти виганяти російських окупантів з рідної землі.

Прижиттєво молодший сержант Роман Дикий був нагороджений відзнаками Міністра оборони України «За поранення» (лютий 2024 р.) та «Залізний хрест» (травень 2024 р.).

Відважний та незламний на передовій, залишався позитивним у розмові з найріднішими. Родина згадує, що Роман не втрачав жодної можливості для дзвінка додому і завжди заспокоював, навіть жартував. Жодного разу не жалівся, що йому важко і ні на секунду не втрачав оптимізму та мріяв дочекатися Перемоги України. Та не судилося…

03 серпня 2024 року внаслідок ворожої атаки дронами на Донеччині життя нашого захисника обірвалося…

У скорботі схиляємо голови, поділяючи біль непоправної втрати разом із рідними та вшановуючи світлу пам’ять гідного сина України...

Нехай душа загиблого знайде вічний спокій, а Господь прийме, де праведні спочивають!

Наші щирі співчуття родині, рідним, близьким у цю важку хвилину!

Джерело: Виконавчий комітет Бориспільської міської ради